ХВОРОБА БЄХТЄРЄВА
Хвороба БЄХТЄРЄВА (анкілозуючий спондилоартрит, Ankylosing Spondylitis, хвороба Штрюмпелля – Бехтерева – Марі, хвороба П’єра-Марі) – хронічне системне захворювання суглобів з переважною локалізацією процесу в суглобах «хрящового» типу крижово-клубових зчленуваннях, дрібних міжхребцевих суглобах, грудинно-ключично і реберно-грудинних зчленуваннях, а також в паравертебральних м’яких тканинах.
Що викликає дану патологію?
Точна причина анкілозуючого спондилоартриту (AС) невідома, але існує сильний взаємозв′язок генетичних і екологічних факторів із розвитком даного захворювання.
Основний ген, пов’язаний з ризиком для AС – HLA-B27. Наявність гена не означає, що у людини розвинеться анкілозуючий спондилоартрит. Менше 1 з 20 осіб з геном HLA-B27 захворіває на анкілозуючий спондилоартрит. Окрім того, даний ген зустрічається у 10% людей, у яких немає жодних ознак патологічного стану.
Нещодавно вчені виявили ще два гени (IL23R і ERAP1), які, поряд з HLA-B27, роблять більш імовірним розвиток захворювання. Загалом дослідниками виявлено більше 60 генів, з якими пов’язаний розвиток AС.
Хто найчастіше хворіє даним захворюванням?
Хвороба найбільш поширена в північноєвропейських країнах і найменше спостерігається у людей афро-карибського походження. Співвідношення чоловічої та жіночої захворюваності становить 3: 1.
Загалом за різними даними у всьому світі від анкілозуючого спондилоартриту страждають 0,1%-0,2% людей. Захворювання може розвинутись в будь-якому віці, найчастіше (від 17 – 45 років).
Як проявляється анкілозуючий спондилоартрит?
У початковому періоді захворювання характерні скарги на біль в області крижово-поперекового зчленування, зменшення обсягу рухів хребта і загальна скутість, яка виникає в спокої, особливо в другій половині ночі і ближче до ранку, зменшуючись при рухах і виконанні вправ.
У міру прогресування захворювання відбувається посилення больового синдрому і поширення больового синдрому вздовж усього хребта.
Візуально хвороба проявляється дугоподібним викривленням хребта і хронічною сутулістю.
При прогресуванні захворювання відбувається анкілозування (знерухомлення) міжхребцевих суглобів.
Периферична форма захворювання проявляє себе в ураженні великих суглобів – ліктьових, колінних, гомілковостопних.
Також спостерігаються і позасуглобові прояви хвороби Бєхтєрєва – ураження очей, кишечника і рідше, серця й легень (внаслідок обмеження рухливості грудної клітки).
Діагностика
Для діагностування та оцінки стану при анкілозуючому спонділоартриті використовують:
I. Індекс активності хвороби анкілозуючого спондилоартриту (BASDAI) призначений для виявлення активності запального процесу захворювання.
Перевагою BASDAI є те, що він може допомогти встановити діагноз AС при наявності інших супутніх факторів, таких як:
– позитивний результат HLA-B27,
– стійкий біль у сідницях,
– патологічних процесів виявлених рентгенологічно або завдяки МРТ.
Даний індекс доволі легко обчислити і точно оцінити необхідність додаткової терапії.
ІІ. Функціональний індекс анкілозуючого спондилоартриту (BASFI) – функціональний індекс, який може точно оцінити функціональні порушення в зв’язку з цим захворюванням, а також поліпшення після терапії. BASFI зазвичай не використовується в якості діагностичного інструменту, а скоріше як інструмент для встановлення поточного стану і подальших результатів терапії.
Для діагностування захворювання можна використовувати наступну інформацію:
– історія хвороби (сімейна історія анкілозуючого спонділоартриту, посилення болю в період спокою, під час сну, який зберігається більше трьох місяців (хронічна форма); початок анкілозуючого спонділоартриту зазвичай у чоловіків молодших 45 років, загальна втомлюваність через наявність запального процесу).
– оцінка фізичного стану (тугорухливість хребта у всіх напрямках, спазм м’язів з вкороченням їх фізіологічної довжини і поступовою атрофією; обмеження рухливості грудної клітки).
– комп’ютеризоване обстеження суглобів і кісток (анкілоз суглобів можна розрізнити на рентгенограмах, тільки коли хвороба досягла другої стадії, хворобу на першій стадії можна діагностувати за допомогою МРТ).
– аналіз крові (включаючи тест на HLA-B27, підвищена ШОЕ, відсутність ревматоїдного фактора в сироватці крові).
Який прогноз перебігу захворювання?
Близько 70-90% людей з анкілозуючим спонділоартритом залишаються повністю незалежними або мають мінімальні обмеження в довгостроковій перспективі. Тяжкість анкілозуючого спонділоартриту значно міняється від людини до людини, і не у всіх можуть виникнути найсерйозніші ускладнення або знерухомлення хребта. Деякі можуть відчувати тільки переривчастий біль в спині і дискомфорт; в той час інші можуть відчувати сильний біль і скутість у багатьох ділянках тіла протягом тривалих періодів часу.
Важливо знати, що анкілозуючий спондилоартрит є хронічним або довічним захворюванням, і що важкість анкілозуючий спондилоартрит не корелює із віком і статтю пацієнтів.
При наявності сучасних методів лікування анкілозуючий спондилоартрит зазвичай значно не впливає на тривалість життя, хоча стан пов’язаний з підвищеним ризиком виникнення інших потенційно небезпечних для життя проблем (остеопороз, серцево-судинні захворювання, а також патологічні процеси в легенях та нирках).
Як лікувати анкілозуючий спондилоартрит та полегшити свій функціональний стан при розвитку патології?
Деякі методи лікування допомагають в зменшенні симптомів і прогресуванні захворювання. Переважно медикаментозна терапія включає в себе нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), які покликані полегшувати біль і зменшувати набряк запалених суглобів. У окремих випадках оперативне втручання може відновити деяку рухливість пошкоджених суглобів.
Попри це, лікування буде мати більшу результативність при комплексному підході в поєднанні з фізичною терапією та здоровим харчуванням.
Фізична терапія займає одне з ключових місць в полегшенні функціональних можливостей організму ураженого анкілозуючий спондилоартрит.
Для досягнення максимального ефекту фізична терапія повинна включати різноманітні засоби.
Аеробні вправи з низькою інтенсивністю, дихальні вправи, сприятимуть покращенню діяльності кардіо-респіраторної системи, а відповідно і насиченості крові киснем, що є важливим для нормальної діяльності інших систем організму. Маніпуляції з метою розслаблення спазмованих м’язів, термотерапія сприятимуть покращенню їх діяльності. Зміцнення м’язів-стабілізаторів тулуба, тазу і стегон за допомогою функціональних вправ, пропріорецептивне нейром’язове тренування (PNF) з поступовим збільшенням інтенсивності, є більш ефективні, в порівнянні з локальним зміцненням м’язів людини хворої анкілозуючим спондилоартритом. Натомість вправи, такі як біг, зазвичай не рекомендуються виконувати через постійний струс уражених хребців, який може призвести до погіршення симптоматики (біль і скутість).
Слід пам’ятати, що навіть якщо при анкілозуючому спондилоартриті відчуваються лише незначні симптоми, які вдається тримаєте під контролем, важливо консультуватись з своїм лікуючим лікарем найменше один раз в рік, щоб виявляти і лікувати будь-які можливі ускладнення.
Фізична терапія повинна супроводжувати людину з анкілозуючим спондилоартритом протягом життя, бо стан капсульно-зв’язкового апарату в переважній свої мірі визначається станом м’язів організму людини.
Підготував: Денис Дмитрів