ТЕНІС. Травми, превентивні заходи та реабілітація - Формула руху
     

ТЕНІС. Травми, превентивні заходи та реабілітація

ТЕНІС

Травми, превентивні заходи та реабілітація

Теніс надзвичайно популярний високоординований вид спорту, у змагання з якого проводять величезну кількість змагань аматорського, професійного та любительського рівня.

Як і для інших видів спорту, для тенісу є характерними певні ушкодження та травми. Для тенісистів високого рівня найбільш характерними є травми від перенавантаження, такі як «лікоть тенісиста» (латеральний епікондиліт ліктьового суглобу) та ушкодження зап′ястка. Для менш кваліфікованих тенісистів причинами травм переважно стають неправильні технічні та неадекватні фізичні навантаження. Хорошою новиною є те, що травми від перенавантаження можна попередити.


Overuse injury – травми, які виникають від надмірного використання органу, частини тіла, структури. Ми використовуватиме термін перенавантаження, як аналог терміну «overuse». Травми від перенавантаження виникають, як правило, при поєднанні навантаження і повторення, що перевищує рівень толерантності кісткових і м’яких тканин до даного рівня навантаження, особливо коли час відновлення такий, що дозволяє завершити нормальний процес загоєння і адаптації.

Статистично 2/3 тенісних ушкоджень трапляються від перенавантаження, решта 1/3 – травматичні ушкодження та випадки гострої травми. Ушкодження від перенавантаження найчастіше уражають плечовий, ліктьовий і променево-зап′ястковий суглоби. Частими є больові синдроми поперекового та грудного відділів хребта. Переважно гострі травми виникають у нижніх кінцівках, а ушкодження, які розвиваються у часі характерні для верхніх кінцівок.

 

ТРАВМИ ПЛЕЧОВОГО СУГЛОБУ

Виявлено, що біль у плечовому суглобі турбує близько 24% гравців високого рівня від 12 до 19 років та до 50% для спортсменів середнього віку.

Ушкодження плечового суглобу переважно відбувається внаслідок дискінезії лопатки або низького функціонального рівня та сили м′язів ротаторної манжети плеча. М′язи ротаторної манжети плеча дозволяють займати правильне положення голівки плечової кістки у плечовому суглобі. Коли вони втомлені, слабкі спостерігається певна нестабільність плечового суглобу, яка призводить до ушкодження тканин навколо. У сухожиллях або суглобовій сумці може виникати запалення. Це зазвичай призводить до болю при рухах вище рівня плеча. Якщо біль прогресує, він може порушувати сон та ускладнювати повсякденну активність.

Попередження. Вправи на покращення амплітуди рухів, силові та стабілізуючі вправи три-чотири рази на тиждень можуть допомогти зменшити біль і зменшити травми.

Реабілітація. Важливим є щоденний розтяг вкорочених структур плечового суглобу. На ранній стадії захворювання можливо відновити нормальний діапазон руху протягом двох тижнів, але зазвичай для цього потрібно набагато більше часу, особливо у випадках, якщо біль турбував довший час або спортсмен є старшого віку. На наступному етапі реабілітації до програми додаються більш селективні вправи для м’язів ротаторної манжети, з метою поліпшення динамічної стабілізації плеча. Однак, впровадження таких вправ занадто рано в процес реабілітації призведе до перевантаження цих м’язів і затримки досягнення мети реабілітації.

 

ЛІКОТЬ ТЕНІСИСТА

Лікоть тенісиста (латеральний епікондиліт) це ушкодження, яке виникає внаслідок перенавантаження м′язів розгиначів зап’ястка (в основному короткого променевого розгинача зап’ястка). Хоча б раз у спортивній кар’єрі з більш чи менш яскраво вираженими симптомами латерального епікондиліту стикалися близько половини тенісистів. Крім того, частота латерального епікондиліту значно вища у новачків-тенісистів і у тих, хто виконує бекхенд однією рукою, що, ймовірно, може бути наслідком поганої техніки.

Спочатку вважалося, що патологічний процес при «лікті тенісиста» викликаний запальним процесом, однак на даний час вважається, що мікротравми ініціюють дегенеративний процес у ділянках найбільшого навантаження.

Попередження. Розтяг м’язів передпліччя після тренувань, адекватний підбір ракетки та усунення вад техніки. Збільшення сили м’язів верхньої кінцівки.

Реабілітація. Фізична терапія обирається першою лінією у лікуванні «ліктя тенісиста» у більше як 80% випадків в Великобританії та США. У 9% випадків обираються ін’єкції гормонів, що викликає занепокоєння у дослідників, з огляду на низьку економічну ефективність такого лікування і потенціал віддаленої шкоди. У 95% випадків вдається вирішити проблему без оперативного втручання.

До основних методик фізіотерапевтичної роботи, щодо яких є наукові докази ефективності є глибокий масаж м’яких тканин, розтяг м’язів передпліччя, силові вправи (у тому числі ексцентричне і ізометричне тренування), використання брейсів, електроміографія. Окрім того, слід розглянути корекцію техніки, особливо одноручного удару бекхенд, використання ракетки меншої ваги та перевірка відповідності обхвату руківки ракетки.

Станом на 2008 рік жодні докази не підтримували звичайне використання екстракорпоральної ударно-хвильової терапії, лазерної світлової терапії, акупунктури, електромагнітної терапії, ультразвуку низької інтенсивності та іонофорезу з дексаметазоном для лікування латерального епікондиліту.

УШКОДЖЕННЯ ПРОМЕНЕВО-ЗАП’ЯСТКОВОГО СУГЛОБУ

Комплекс зап’ястя-рука формує найважливішу кінцеву ланку кінетичного ланцюга між тілом і ракетко, тому має важливу роль при виконанні тенісних ударів. Внутрішнє та зовнішнє навантаження, яке несе зап’ястя під час цих ударів, має потенціал сприяти болю і травмам.

Травми зап’ястка це, переважно травми накопичувальні, які виникають від перенавантаження, а не одномоментної події. Поширеність травм зап’ястка у тенісистів складає в середньому 13%, з переважним ураженням сухожилків. У не професійних тенісистів ураження латерального чи медіального боку зап’ястка переважно залежить від особливостей хватки руківки ракетки.

Патологія м’язу ліктьового згинача зап’ястка є однією з найбільш поширених причин болю променево-зап’ясткового суглоба з ліктьового боку у тенісистів.

Попередження. Розтяг м’язів передпліччя після тренувань, адекватний підбір ракетки та усунення вад техніки. Збільшення сили м’язів верхньої кінцівки.

Реабілітація. Лікування травм зап’ястя від перенавантаження переважно консервативне, тривалість залежить від стадії травми. Тому рання діагностика має важливе значення для запобігання інвалідизуючих коротко- та довгострокових наслідків та скорочення часу відновлення.

Лікування складних випадків, у першу чергу, консервативне, полягає у прийомі нестероїдних протизапальних препаратів, іммобілізації, модифікації активності та подальшій реабілітації. При болю – фізична терапія полягає у відновленні безболісної амплітуди руху, нормального функціонального стану м’язів та наступного їх зміцнення.

 

СТРЕСОВІ ПЕРЕЛОМИ

Стресові переломи характерні переважно для юних тенісистів, близько 20% юних гравців отримують дану травму. Стресові переломи є наслідком форсованого тренування, коли збільшується навантаження, яке м′язи передають на кістку. Кістка не встигає адаптуватися до зростаючого навантаження і ушкоджується. Зазвичай це є тріщини у кістці, які викликають біль, але без типового для перелому повного зламу чи зміщення кісток. Найчастіше стресові переломи можуть виникати у кістках гомілок (велико- або малогомілкові кістки) та стопі (плюсневі кістки або човноподібна), однак, трапляються і у кістках верхніх кінцівок та хребта.

У досліджені, яке охопило 139 елітних тенісистів виявлено, що впродовж 24 місяців, 15 із учасників отримали 18 стресових переломів. Час для встановлення діагнозу складав від 2 до 18 тижнів. Час, необхідний для повернення таких тенісистів у спорт становив у середньому 15,1 тижнів.

На даний час не рентгенограма, а МРТ вважається золотим стандартом для діагностичного оцінювання переломів стресу.

Попередження. Адекватно підібране навантаження та відпочинок, силові тренування у поєднанні з аеробними допоможуть попередити виникнення стресових переломів. Відповідне, якісне спортивне взуття або ортопедичні спортивні устілки також є одним з компонентів профілактики стресових переломів нижніх кінцівок.

Реабілітація. Залежно від травми час загоєння стресових переломів може змінюватися від 4 до 12 тижнів та більше від часу обмеження активності. Лікування слід починати відразу після підозри на дану травму, оскільки відтермінування лікування корелює з тривалим поверненням до активності.

Для лікування та відновлення:

  • слід зменшити активність до безболісного рівня,
  • лікар може призначити нестероїдні протизапальні медикаменти,
  • розглянути необхідність милиць (для розвантаження ного) або стискаючих пов’язок,
  • фізична терапія полягає у відновленні довжини і нормалізації еластичності м’язів, з поступовим введенням вправ на зміцнення м’язів. Навантаження збільшувати поступово,
  • розглянути можливість використання амортизуючих спортивних устілок (супінаторів).

 

РОЗТЯГНЕННЯ М’ЯЗІВ

Розтягнення м′язу може виникнути від швидкого, різкого руху. Часто м’яз травмується при ексцентричному режимі роботи (наприклад прямий м’яз живота при виконанні подачі).

Попередження. Розминка та правильний розтяг перед основним тренування дозволить попередити розтягнення м′язів. Розтяг повинен бути повільним та зосередженим, без коливальних рухів у кінці амплітуди. Утримувати положення розтягу для кожної з груп м′язів слід до 30 с. Окрім пасивного розтягу, слід виконувати динамічний розтяг. Розтяг м′язів повинен тривати не менше 5 хв.

Реабілітація. Програма реабілітації полягає у полегшенні болю, пасивного розтягування м’язів і ізометричного зміцнення м’язів антагоністів і пізніше агоністів. Потім додаються вправи у концентричному, а у подальшому ексцентричному режимі. Середній час повернення до спорту складає 4,5 тижні (від 2 до 8 тижнів).

Бажаємо усім тривалих спортивних і особистих успіхів!

Підготувала:

Тимрук-Скоропад К.А.


 Використані джерела:

  • Abrams, GD, Renstrom, PA, & Safran, MR (2012). Епідеміологія кістково-м’язової травми у тенісиста. Британський журнал спортивної медицини, 46 (7), 492–498. doi: 10.1136 / bjsports-2012-091164
  • Бетман, М., Тітченер, А. Г., Кларк, Д. І., Тамбе, А.А. (2017). Управління тенісним ліктям: дослідження клінічної практики Великобританії. Пліч і лікоть, 175857321773819. doi: 10.1177 / 1758573217738199
  • Calfee RP, Patel A, DaSilva MF, et al. Управління латеральним епікондилітом: сучасні поняття. J Am Acad Orthop Surg. 2008; 1619-1629
  • De Smedt T, де Jong A, Leemput WV, et al. Латеральний епіконділіт в тенісі: оновлення етіології, біомеханіки та лікування. Br J Sports Med. 2007; 41: 816-819
  • Діпак С. Патель, Метт Рот, Неха Капіл. Переломи стресу: діагностика, лікування та профілактика. Am Fam лікар. 2011 Jan 1; 83 (1): 39-46.
  • H van der Hoeven і WB Kibler. Плечові травми у тенісистів. Br J Sports Med. 2006 травень; 40 (5): 435–440.doi: 10.1136 / bjsm.2005.023218
  • https://www.physio-pedia.com
  • Джозеф А. Гіл та Саньєв Какар. Травми рук і зап’ястя в тенісистів. Curr Rev Musculoskelet Med. 2019 черв. 12 (2): 87–97.doi: 10.1007 / s12178-019-09550-w
  • Kox, LS, Kuijer, PPFM, Opperman, J., Kerkhoffs, GMMJ, Maas, M., & Frings-Dresen, MHW (2017). Надмірна травма зап’ястя у юних спортсменів: Що враховують важливі сигнали та функціональні обмеження у спортивних лікарів? Journal of Sports Sciences, 36 (1), 86–96. doi: 10.1080 / 02640414.2017.1282620
  • Maquirriain, Ghisi JP, Kokalj AM Rectus abdominis м’язи штамів у тенісистів. Br J Sports Med. 2007 листопада; 41 (11): 842–848. doi: 10.1136 / bjsm.2007.036129
  • Maquirriain, J. (2006). Захворюваність і розподіл стресових переломів у елітних тенісистів Коментар. Британський журнал спортивної медицини, 40 (5), 454–459. doi: 10.1136 / bjsm.2005.023465
  • Stuelcken, M., Mellifont, D., Gorman, A., & Sayers, M. (2016). Травми зап’ястя в тенісистів: оглядний огляд. Спортивна медицина, 47 (5), 857–868. doi: 10.1007 / s40279-016-0630-x
  • Tosti, R., Jennings, J., & Sewards, JM (2013). Латеральний епіконділіт ліктя. American Journal of Medicine, 126 (4), 357.e1-357.e6. doi: 10.1016 / j.amjmed.2012.09.018
  • physiospot.com

1 Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *