Біль спини і реабілітація - Формула руху
     

Біль спини і реабілітація

Постійне відчуття болю спини вдень чи вночі,  порушення функціональності та втрата працездатності часто в значній мірі утруднюють життя не тільки самого хворого, а й усіх членів його сім’ї.


Винна гіподинамія

Приблизно 80% людей хоча б один раз впродовж свого життя турбував біль спини.

Однією із причин виникнення больових синдромів є зниження рівня рухової активності тобто гіподинамія.

Біль в спині узагальнено прийнято розділяти на дві великі групи:

  1. неспецифічний біль спини (в переважній більшості випадків пов’язаний із перенавантаженням структур хребта та м’язів навколо)
  2. специфічний біль спини (пов’язаний з певним захворюванням чи травмою).

Специфічний біль спини переважно спричинений певним видом захворювання, яке супроводжується характерною симптоматикою. До таких захворювань відносять:

  • анкілозуючий спондилоартрит (хвороба Бєхтєрєва);
  • остеопороз/остеоартирит;
  • онкологічні захворювання;
  • стеноз хребтового каналу;
  • спондилолістез;
  • дискогенні проблеми (протрузія, кила міжхребцевого диска) та ін.

Суттєва проблема полягає в тому, що больові синдроми хребта доволі часто зустрічаються у представників активної соціальної групи у віці 30-50 років і суттєво впливають на ступінь їхньої працездатності.

Статистично кількість випадків грижі міжхребцевого диску (МХД) складає від 5 до 20 на 1000 дорослих осіб. Частіше за все дана патологія зустрічається у людей у 3 -5 десятилітті життя. Співвідношення при цьому між чоловіками і жінками складає і 2: 1 відповідно.

Грижа поперекового відділу хребта зустрічається в 15 раз частіше ніж грижа у шийному відділі і може спричинити виникнення суттєвої больової симптоматики.

У осіб віком 25-55 років в 95% випадків грижі МХД в ділянці поперекового відділу виникають в найнижчих сегментах (L4-L5 и L5-S1). Грижі диску вище зазначених рівнів частіше зустрічаються у людей старших за 55 років.

Позитивним є те, що частота симптоматичних гриж МХД є відносно малою і складає від 1% до 3%. Тим не менш симптоматика, яка провокується даною патологією може бути доволі серйозна і суттєво впливати на життєдіяльність пацієнтів.

Будова міжхребцевого диска

Міжхребцевий диск – це еластичне волокнистохрящове з’єднання між хребцями. Він належить до хрящових з’єднань кісток (так званий симфіз). У хребті людини налічують 23 міжхребцевих диски. Між черепом і першим шийним хребцем (атлантом), як і між першим і другим шийними хребцями (осьовий хребець), міжхребцеві диски відсутні. Міжхребцеві диски становлять приблизно 25 % загальної довжини хребта.

Міжхребцеві диски утворені з двох частин: зовнішнє фіброзне кільце і внутрішнє пульпозне ядро.

Фіброзне кільце складається зі сполучнотканинних колагенових волокон (зовнішня зона), що розміщені по кругу і в центральній частині поступово переходять у волокнистий хрящ (внутрішня зона). Сполучнотканинні волокна щільно прикріплюються до тіл хребців.

Пульпозне ядро –  збіднена на клітини желеподібна тканина з високим вмістом води. Воно виконує роль амортизатора при ходьбі, бігу, стрибках.

Міжхребцеві диски містять відносно велику кількість рідини. При стискуванні дисків частина рідини вичавлюється. Цей процес є фізіологічним. Тому зріст людини протягом дня може зменшуватися на 1-3 см. У лежачому положенні міжхребцеві диски знову всмоктують рідину наче губка. Вичавлювання і всмоктування — єдиний шлях постачання поживних речовин у міжхребцеві диски, оскільки з 20-річного віку із припиненням росту тут не міститься кровоносних судин.

Грижа міжхребцевого диска

Міжхребцева грижа – це вип’ячування пульпозного ядра міжхребцевого диска, яке супроводжується розривом фіброзного кільця.

Часто їх класифікують за напрямком виходу а також за розміром. За напрямком виходу розрізняють грижі: передні, задні, бокові (передньобокові і задньобокові).

Передні і бокові грижі не вирізняються яскравою неврологічною симптоматикою, за винятком ймовірного стискання нервів і судин при бокових грижах переважно у шийному відділі. Найбільш небезпечними вважаються задні і задньобокові грижі, які можуть компресувати нервовий корінець або проникати безпосередньо у спинномозковий канал.

Основна причина розвитку гриж – компресійне навантаження на хребет.

Найчастіше грижі утворюються у поперековому відділі хребта. У 48% випадків вони локалізуються на рівні L5-S1 попереково-крижового відділу, у 46% – на рівні L4-L5, оскільки саме поперековий відділ отримує найбільше компресійне навантаження.

Характер і ступінь неврологічної симптоматики може різнитися в залежності від багатьох факторів: виду вип’ячування, локалізації, тривалості процесу, якості наданої терапії тощо.

До частих проявів, які можуть бути спричинені компресією нервового корінця килою чи протрузією міжхребцевого диска відносять: гострий/стріляючий біль, відчуття затерпання, ,,повзання мурашок,, , слабкість м’язів тощо.

Симптоми, які свідчать про потребу у негайній консультації нейрохірурга

Негайно звернутися до нейрохірурга необхідно у разі появи наступних ознак, так званих ,,червоних прапорів”:

  • втрата контролю над сечовипусканням;
  • втрата контролю над дефекацією;
  • відчуття оніміння в ділянці промежини;
  • поява cлабкості рухів у нозі (стопі, коліні);
  • поява симптомів парезу чи паралічу.

Біль спини і реабілітація

Донедавна основними методами лікування гриж міжхребцевого диска вважали хірургічне втручання і медикаментозну терапію, а також носіння фіксуючого корсета. Тепер такі погляди багато в чому застаріли.

Насамперед лікування симптоматичної грижі МХД передбачає реалізацію стратегії командного міждисциплінарного підходу. За умови відсутності серйозних неврологічних порушень у пацієнта, першою лінією терапії є консервативне лікування.

Медикаментозна терапія (міорелаксанти, анальгетики, НПЗП, мазі) має симптоматичний характер і не розцінюється як самостійний метод лікування неврологічних проявів гриж чи протрузій.  Окрім того, в деяких випадках рекомендується здійснювати епідуральні ін’єкції, з метою зменшення стійкої больової симптоматики. Дані засоби найчастіше реалізовуються в комплексі із іншими засобами, зокрема із фізичною терапією. Пацієнтам, які не досягли позитивного результату шляхом застосування консервативних засобів, або особам які мають швидке прогресування неврологічної симптоматики рекомендовано здійснювати хірургічні втручання.

Даний вид втручання виступає в якості необхідного виду терапії у невеликій кількості випадків.

Основними показами до хірургічного лікування є:

  • посилення неврологічної симптоматики (зменшення різних видів чутливості, сили м’язів, порушення роботи органів малого тазу),
  • відсутність позитивної динаміки після реалізованої консервативної терапії (тривалість терапії – не менше 4-6 тижнів),
  • рішення пацієнта щодо необхідності хірургічної терапії після реалізованого якісного консервативного втручання та оцінювання його результатів фізичним терапевтом та лікуючим лікарем.

Даний вид втручання найчастіше є останньою лінією терапії.

Адже навіть після успішно проведеної операції зберігається ризик важких ускладнень, виникнення рецедивів або подальшої інвалідизації, яка може бути зумовлена болем і неврологічним дефіцитом.

Фізична терапія – це по суті ключ до успіху для великої кількості пацієнтів. Результати якої залежать дуже часто від великої кількості факторів, в тому числі від правильності підбору терапевтичних засобів.

Активні види терапевтичних вправ мають перевагу над пасивними методами лікування.

Згідно з цього принципу можна виділити ряд програм для лікування симптоматичних гриж диску, зокрема: 

  • аеробна активність (ходьба, їзда на велосипеді)
  • метод Маккензі
  • вправи на гнучкість (йога, стретчинг)
  • вправи для покращення рухового контролю, стабілізації тулуба в тому числі силові вправи.

Вправи для стабілізації тулуба та збільшення сили м’язового корсету, часто рекомендуються для осіб, які мають симтоматичні грижі МХД.

Дана концепція передбачає застосування вправ з метою активації глибоких м’язів живота і черевного пресу, розгиначів спини, сідничних м’язів, м’язів тазового дна та діафрагми.

На початкових етапах застосовуються малоамплітудні рухи, або взагалі ізометричні напруження м’язів стабілізаторів. Після чого відбувається поступова інтеграція отриманих навичок у виконання функціональних завдань, в залежності від потреби кожного із пацієнтів (піднімання, переставляння важких предметів, носіння сумок, біг, тощо).

Дані види вправ переважно виконуються під контролем фахівця з поступовим збільшенням кількості самостійної роботи пацієнтом в домашніх умовах/тренажерного залу тощо.

При умові успішної реалізації зазначених видів вправ, пацієнт може покращити свій функціональний статус, якість життя, збільшити витривалість м’язів при виконанні повсякденних завдань. Є окремі високоякісні дослідження, згідно яких вправи на стабілізацію є більш ефективні ніж відсутність будь якої терапії.

Разом з тим слід пам’ятати, що не існує універсальної програми терапії, яку можна застосовувати у кожному із випадків, впродовж всіх етапів відновлення. Вправи і програми з ергономіки тіла є важливими компонентами комбінованих видів терапії.Власне симбіоз різних методик і засобів дає змогу отримувати найкращі результати терапії.

Таким чином:

  • Грижа диска доволі часта патологія, яка може викликати появу больової, неврологічної симптоматики в різних частинах людського тіла.
  • Дуже часто дана патологія має безсимптомний характер і 75% гриж МХД регресують повністю, або зменшуються в своїх розмірах спонтанно впродовж 6 місяців.
  • Грижа диска може виникати на різних рівнях хребтового стовпа людини. Найчастіше ушкоджуються міжхребцеві диски поперекового відділу хребта на рівні L4-L5 і L5-S1
  • Першою лінією терапії даних станів є консервативне лікування. Натомість оперативне втручання проводиться при наявності чітких показів у пацієнта.
  • Фізична терапія складає основу консервативного втручання, а також післяопераційного відновлення стану пацієнтів з грижами МХД.

Підготували: Лариса Дедишина, Денис Дмитрів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ім'я:
Номер:
Додаткові побажання: